Толерантність на папері?

16 листопада 1995 року резолюцією Генеральної конференції ЮНЕСКО затверджено Декларацію принципів терпимості. Саме цього ж дня тепер у світі відзначають міжнародний день толерантності. День, коли частина людства «маску», а інша частина – знімає її, щоб кожен міг побачити один одного і ввічливо поспілкуватися.

Приймаючи Декларацію принципів терпимості, держави – учасниці Організації Об’єднаних Націй, згадали основоположні моменти Статуту. Зокрема те, що народи Об’єднаних Націй мали на меті позбавити прийдешні покоління від лих війни, знову утвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості. Окрім того, при прийнятті такої Декларації було взято до уваги й те, що в останній час у світі почастішали акти насилля, тероризму, ксенофобії, агресивного націоналізму, расизму, антисемітизму, відчуження, маргіналізації та дискримінації по відношенню до національних, етнічних, релігійних меншин та ін.

На міждержавному рівні держави домовились про те, що будуть вживати всіх заходів, які є необхідними задля утвердження ідеалів терпимості в суспільстві, зокрема поваги, прийняття та порозуміння багатогранності культур нашого світу.

Однак, проблема дискримінації чи відсутності поваги до національної меншини не виникла саме перед прийняттям Декларації. Яскраві приклади неповаги та зневаги до національних меншин ми можемо спостерігати в розвитку Сполучених Штатів Америки: неприйняття темношкірих, афро-американців. З приходом нової влади, зараз можна спостерігати «мову ворожнечі» щодо емігрантів та нелегалів.

Проблема рівності прав чоловіків і жінок й надалі посідає вагоме місце в нашому суспільстві. Стереотипне мислення людей по відношенню до жінок, на жаль, також створює наслідки нерівності сприйняття діяльності чоловіка та жінки. Хоча рівноправність прав чоловіка та жінки було запроваджено давно, ще й зараз можна почути: це не жіноча професія, вона здобула цю посаду бо вона жінка і т.д.. Здавалося б банальні слова, але згадати тільки історії призначення жінок на якісь важливі посади…

А наскільки гостро стоїть проблема сексменшин? Цього року в Києві пройшов марш рівності, і навіть не дивлячись на значну кількість працівників охорони правопорядку, виникали сутички та суперечності.

Ми повільно рухаємося в бік запровадження толерантного способу мислення. Так, на законодавчому рівні майже в кожній державі запроваджено еталони рівності незалежно від раси, кольору шкіри, статі, віросповідання, національності чи інших ознак. Проте, що дає запровадження норм права, якщо люди навіть не бажають змінювати своє мислення.

Ми цілком підтримуємо проведення заходів неформальної освіти, які б сприяли розвитку толерантного ставлення у кожної особистості. Особливо це нам потрібно тоді, коли в частині країни йде війна, коли ми прагнемо поважати європейські цінності. Ми повинні не тільки на один день вдягати «маску» щоб розуміти інших, ми повинні навчитися вільно ходити без будь-яких «масок» і при цьому, сприймати один одного такими як є, без стереотипів і упереджень.