Люди просто хочуть логічного завершення ситуації в АТО

Вже декілька років ми стикаємось зі створенням штучних ярликів по відношенню до людей, котрі змушені були переїхати із зони АТО та розпочати нове життя в Україні.

Не виключенням становить Закарпатська область, де мешканці різних національностей по-різному ставляться до вихідців з Донецької та Луганської областей.

Неймовірна історія від неймовірної та позитивної помічниці судді …

Представтесь будь ласка?

Безверхня Вікторія Костянтинівна, 17.04.1991 року народження, народилася в місті Амвросіївка, Донецької області.

Як сталося, що Ви проживаєте в місті Виноградові Закарпатської області, де Ви наразі працюєте і як-так сталося, що доля Вас привела в цю область?

У зв’язку з проведення АТО на території Амвросіївського району, у зв’язку з професійною необхідністю я спочатку була переведена в Черкаську область, де я працювала в РАЦСі, а пізніше мені запропонували посаду помічника судді у Виноградівському районному суді.

А де Ви працювали у Амвросіївці?

Я працювала в Амвросіївському суді Донецької області на посаді секретаря судового засідання.

Розкажіть, будь ласка, які Ваші перші враження від проживання в Закарпатській області?

Найперші враження – це краєвиди, природа, гори, річки, гірські дороги, чисте повітря – це просто неймовірно.

Як Ви можете охарактеризувати людей та населення в цілому на Заході?

Ну, Виноградів досить сонячне місто, а населення в принципі не особливо відрізняється від людей в Донецькій області, хоча тут трішки «закритіші» люди.

Як Вас загалом сприйняли закарпатці, знаючи, що ви приїхали з Донеччини?

Загалом, дуже позитивно, навіть іноді просили, щоб розмовляла російською мовою, оскільки вважали, що мені так легше буде. Проте, я вже звикла до української мови, в мене було навіть завдання – навчитись розмовляти із закарпатським діалектом.

Ваші батьки залишилися в Донецькій області?

Так, я з ними постійно спілкуюсь і відвідую десь один раз на рік.

Коли ви повертаєтесь на свою батьківщину, розкажіть як там люди наразі проживають, як вони ставляться до Вас, знаючи, що працюєте на Заході?

Мене сприймають нормально, ніхто не ображає, навпаки, хвалять, що живу на Закарпатті, адже там настільки красиво. Мій Амвросіївський район, хоча і вважається зоною АТО, проте він знаходиться досить далеко від лінії фронту. А загалом Донецька область стала після початку АТО сірою та непримітною, для молоді там немає що робити.

Які настрої мешканців в зоні АТО?

Соціальне опитування я не проводила, а тому не можу розповісти про настрої всіх людей, проте є позитивні настрої на повернення до України, є і негативні настрої щодо підтримання руху Донецької народної Республіки. Є також настрій щодо того, що після всіх померлих жертв в Україні та на тій території, люди просто вже хочуть логічного завершення всієї ситуації: тобто чи це буде окрема Республіка, чи це буде Україна – люди хочуть поставити крапку, проте мирне населення не вирішує цих питань.

Якщо є люди з проукраїнськими настроями, то чому вони там залишились?

Не у всіх людей є фінансова можливість виїхати з тієї території, адже ми всі знаємо, що знайти роботу десь за межами АТО та зняти житло дуже складно. Є реальні ситуації, коли люди виїжджали з тієї території і знаходили собі роботу та житло в Україні, проте їх заробітки вистачали тільки для найму самого житла без інших доходів для існування. Звичайно, що у зв’язку з цим, вони повертались назад, тому що в них там є своя власність. Це дуже важко без зовнішньої підтримки знайти собі житло в Україні, адже існують навіть ріелтори, які побачивши донецьку адресу реєстрації в паспорті – відмовляють в наданні своїх послуг.

А що Вам допомогло адаптуватись в Закарпатті?

Мій позитивний настрій, комунікабельність, державна підтримка та моя проукраїнська позиція, адже інакше, я б тут не знаходилась. Також підтримка людей, хороших друзів, з якими я познайомилась тут.

Чи виникали ситуації, що до Вас могли ставитись негативно чи з образою з огляду на те, що ви з Донеччини?

Ні, таких ситуацій не виникало. Хоча я ніколи не соромилась прямо зазначати звідки я родом, а тому мене із-за цього ніколи не ображали. Головне бути чесним та відвертим.

Як Ви бачите свої майбутні плани, майбутнє Донеччини та України в цілому?

Своє майбутнє я бачу на посаді судді в Україні, якщо мені пощастить після 30 років (прим. сміється). А в майбутньому своєї батьківщини я бачу єдину країну і надіюсь, що нас колись успішно звільнять «Схід-Захід об’єднуйтесь!».

На останок, підкажіть, щоб ви порекомендували іншим внутрішньо-переміщеним особам по Україні, які ваші побажання?

В першу чергу докласти зусиль, щоб Вас люди з позитивом сприймали в цьому суспільстві, любити свою Державу, шанувати і поважати її, любити свою роботу і робити її на благо Держави, не вчиняти протиправних дій, не співпрацювати із сепаратистами, підтримувати зв’язку з людьми з різними областями та не дискредитувати себе. А загалом – кожний день працювати над собою і колись досягнути особистих вершин та бути на позитиві.

Бажаємо Вам позитивного успіху у Вашому житті та вдячні Вам за те, що здійснюєте особистий вклад у підтриманні принципу толерантності та поваги до різних регіонів, націй та країн.

Спасибі!